Поети Херсона

ПОЕТИ ХЕРСОНЩИНИ
Історія поетичного та літературного Херсона безпосередньо пов’язана з основними соціокультурними іпостасями міста, яке засновувалося як фортеця й вихід до нових морських шляхів, сприймалося як невідома, загадкова й майже екзотична провінція, слугувало місцем заслання й покарання, утверджувалося як губернський центр, набувало якостей національного осередку на українському півдні, розвивалося як навчальна й освітня інфраструктура, ставало омріяною духовною і художньою оазою, формувалося як джерело творчості і творчого розвитку.

Володимир Гаухман (1939-2006 р.р.) — поет, лікар. Володимир Давидович Гаухман народився в місті Херсоні 3 серпня 1939 року в родині журналіста і медичної сестри. В кінці 1943 року, коли батько був на фронті, Володя, що залишився разом з матір’ю в окупації, був вивезений до Німеччини і до кінця війни перебував в контрольованій фашистами Югославії. Дяка Богу — всі члени його сім’ї після війни зустрілися живими в рідному місті. Дитинство і юність допитливого Володі пройшли в затишній атмосфері приватного будинку на Військовому, серед книг, журналів, платівок. «Які дивовижні речі з дня народження оточують нас!» — вигукне він потім. Найбільш сильний вплив всі роки мав на нього батько Давид Петрович Гаухман — відомий в місті журналіст, відповідальний секретар редакції обласної газети. Писати вірші Володимир Гаухман почав майже 50 років тому, будучи школярем. Починаючи з самих ранніх віршів, у поета простежується своєрідне переплетення ліричних і іронічних ниток в поетичній тканині:
Не любит – не надо!
Мне грустно не стало –
в любви, разобраться,
хорошего мало.

Олександр Лісний. Народився 19 липня 1934 року в селі Висунці Херсонського (в наш час – Білозерського) району Миколаївської (в наш час Херсонської) області в сім’колгоспника Лісного Якова Єгоровича та Лісної Неоніли Іванівни в 10-15 км на північ від міста Херсона.
І лине, лине…
Хоч більшую частину
Життя свого
Не чув, не бачив
Ти Вкраїну,
В твоїх очах
Тополі і Дніпро
Лиман і
Шлях чумацький
Виднілися до згину.
Твоє бажання чути
Сміх жінок
У щасті бачить всіх
Від гір Карпат
До Криму,
Минаючи історію і час,
Сьогодні будить нас
І лине, лине…

Надія Врищ. Народилася в м. Бериславі Херсонської області, за фахом – інженер–будівельник. Вірші пише з дитинства, але серйозно стала захоплюватися ними лише останнім часом. Її твори здебільшого щирі, мелодійні, в них, як у дзеркалі, відбивається сьогодення.
Руки матері
Вже десять літ, як ти лежиш в землі,
Лише на цвинтарі заквітчаний горбочок,
Але завжди свої і своїх дочок
Несу тобі тривоги і жалі.

Твоє життя – неписаний роман,
Що не сторінка – то життєва драма.
Я ж пам’ятаю руки твої, мамо,
У шорстких шрамах від численних ран.

Ті руки рідко відпочинок знали,
Вони мастили, прали і пекли,
Малими нас до школи повели,
На самостійний шлях благословили.

Вони не мали витончених рис,
Були негарні, темні, вузлуваті,
Але вони життя творили в хаті.
Рукам тим материнським поклонись.

Василь Чечин. Народився в с. Кринки Цюрупинського району на Херсонщині. Закінчив Українську сільськогосподарську академію. Працював головним інженером радгоспу ‹‹Лиманський››, секретарем парткому… Поетичний доробок різноманітний. Він захоплено пише про материнську любов. Пори року, життя-буття.

Белая акация
Вдоль посадки тропинка несмелая,
За посадкой крутой поворот,
Пахнет нежно акация белая –
Обоянию невпроворот,
Не вдохнуть все, что вмиг ощущать,
Не насытиться запахом впрок.
Листья белых акаций качает
Нежно утром шалун ветерок.
Вечерами совсем затихает.
Неповторны весенние сны.
Аромат, что мираж, полыхает.
Заполняя пространства весны.

Анатолій Шпак. Уродженець Білозерки. Працював трактористом, шофером. Піднімав цілину в Казахстані. Виступав на сцені Херсонського муздрамтеатру в балетній трупі. Нині – балетмейстер районного будинку культури. Захоплюється поезією. Пише вірші, читає їх в концертах агіткультбригади.
Ночі весняні
Де ж тепер ті ночі,
Ночі весняні?
Де ж тепер ті очі,
Зіроньки ясні?
Де ж тепер ті очі,
Що я покохав?
Мабуть, опівночі
Місяць їх украв.
Тільки знаю добре:
Зрадить він не міг,
Місяце мій ясний,
Золотавий ріг.

Може соловейко,
Що нам щебетав,
Заманив серденько
Та й причарував.
Може тії очі,
Та й ніхто не крав.
Заблукали вночі
Між високих трав.

І чекають зустрічі,
Спогадів в гаю,
Загубивши долю
І любов мою.
Так чому ж ті очі
Не зустріну знов?
Може не зміцніла, вже забулась
Першая любов?

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *