ЛОБО — ВОЛОДАР КУРУМПО. Ернест Сетон-Томпсон (частина 2)

Початок тут.

III

Я не раз помічав, що у зграї Лобо не все гаразд. Скажімо, чому попереду слідів ватажка видно відбитки меншого вовка? Я не міг збагнути причини, та ось один ковбой мені сказав: — Бачив їх сьогодні.

Стрій порушує і відривається від зграї Бланка. 5 Отже Бланка — справді самиця. Жоден вовк-самець не дозволить собі йти попереду ватажка, інакше накладе життям. Це наштовхнуло мене на новий план. Вовки мали за звичку підходити до кожної туші, що траплялася їм на шляху, навіть не маючи наміру їсти.

Я сподівався, що ця їхня звичка стане мені в пригоді, хоча здогадувався, що Лобо розкусить мою хитрість з м’ясом і заборонить зграї наблизитися до нього, але я покладав великі надії на голову, яка мала цілком безневинний вигляд.

Наступного ранку я вирушив обстежити капкани. Яка радість! Земля навколо них була густо ] поцяткована свіжими вовчими слідами, а місце,  де лежала голова з капканом, було порожнє. Побіжний огляд слідів переконав, що Лобо справді не дозволив зграї наблизитися до м’яса, але один, менший вовк, легковажно підій-шов понюхати голову, що лежала осторонь, і потрапив у сталеві лабети.

Ми подалися слідами і за милю побачили цього горопашного вовка — Бланку. Завваживши людей, вовчиця наддала бігу, але голова І телиці, що важила понад п’ятдесят фунтів, і добряче їй заважала.

Однак Бланка сильно випередила мого помічника, який ішов пішки. Ми перехопили її поблизу скелястого узгір’я: голова телиці міцно застрягла рогами між камінням. Ніколи раніше не доводилося мені бачити такої красивої вовчиці. М’яка густа шерсть Бланки була срібно-сірого відтінку. Вона обернулася, готуючись стати до бою» і завила. її голос був сповнений розпачу. Луна відкотила його далеко в гори. Неподалік з ущелини басовитим виттям озвався вірний Лобо.

То був останній поклик Бланки: ми підступали ближче» біла вовчиця мала берегти сили, щоб боронитися. Невдовзі сталася неминуча трагедія» від згадки про яку мені стає моторошно. Кожен із нас накинув на шию приреченій тварині ласо і погнав коня в протилежний бік. Мотузки зашморгнулися, кров хлюпнула з горла Бланки, очі оскляніли, кінцівки витягнулися і знерухоміли. Ми поскакали додому» волочачи мертву вовчицю» і раділи, що завдали зграї Лобо першого смертельного удару. Дорогою ми чули тужливе завивання.

Старий ватажок блукав мов неприкаяний, сподіваючись знайти Бланку. Він-бо не хотів її кидати, але нічим не міг зарадити біді, порятувати; страх перед вогнепальною зброєю глибоко сидів у ньому. Цілий день ми чули виття: у безнадійних пошуках вовчиці минав час. Я сказав одному з ковбоїв: — Тепер я певен, що Бланка була його подругою. Надвечір Лобо став ніби наближатися до нашої ущелини: його виття чимраз ближчало. Як разюче воно змінилося.

Войовничий клич воїна-звитяжця, хижу лють і нескореність заступили відчай, горе і глибокий сум. Лише проти ночі він, певно, знайшов місце, де сконала Бланка: протяжливий стогін вихопився з грудей Лобо. Від його скорботи хололо в серці. Я ніколи б не повірив, що відчуватиму таке гостре почуття жалю до нього.

Суворі, стримані ковбої не уявляли, щоб вовк так гірко побивався. Лобо зрозумів, що сталося: земля на тому місці була скривавлена. Він побіг слідами наших коней аж до ранчо мого друга. Що гнало його — жадоба помсти чи сподівання знайти там Бланку — не знаю. Принаймні частково відплатити за кривду йому вдалося.

За п’ятдесят ярдів від воріт ранчо він напав на нашого сторожового собаку й роздер сердегу на шматки. Очевидно, Лобо приходив сам, на ранок я не помітив більше нічиїх слідів. Він знавісніло гасав навколо ранчо, втративши страх. Я чекав на це і понаставляв по всьому пасовиську багато нових капканів.

Перегодом переконався, що він таки попався в один, але завдяки своїй могутній силі вирвався зі сталевих лещат. , Я був переконаний, що Лобо ганятиме довкіл, доки відшукає труп Бланки, тож усі зусилля спрямував на те, щоб покінчити з ним, перш ніж він угамується і назавжди покине місце. Я зрозумів, що припустився великої помилки, коли вбив білу вовчицю і не скористався нею як живою приманкою, тоді б мені вдалося заскочити Лобо тієї -таки ночі.

Я зібрав усі капкани — сто тридцять міцних сталевих вовчих пасток — і поставив їх по чотири вздовж усіх стежок, які вели в ущелину. Кожен капкан окремо кріпився до колоди, а кожна колода в свою чергу окремо прикидалася землею.

Маскуючи їх, я ретельно знімав дерен, клав його на полотно, щоб по закінченні роботи знову покласти на місце, аби старий вовк не помітив бодай найменшого сліду людини. Коли капкани були надійно сховані, я протяг між ними труп бідолашної Бланки. Потім відтяв вовчиці одну лапу і наслідив нею над кожним капканом. Я вдавався до всіляких хитрощів і вживав усіх пересторог, аби забезпечити успіх. Пізно ввечері я повернувся додому.

Вночі мені чувся голос Лобо, але я не був того певен. Назавтра згуслі вечірні сутінки не дали мені об’їхати всієї північної частини ущелини і довідатися щось про старого ватажка. За вечерею один із ковбоїв сказав: — Уранці худоба в Північній ущелині чогось страшенно ревла. Може, в капкан упіймалася якась звірина?

Лише пополудні наступного дня мені пощастило дістатися до вказаного місця, іще здалеку я побачив велику сіру тінь, що при моїй появі підвелася з землі, марно намагаючись метнутися кудись убік.

Переді мною виріс сам Лобо, могутній володар Курумпо, міцно стиснутий сталевими лещатами. Безталанний герой! Він ні на мить не припиняв пошуків своєї подруги, натрапив на її слід, сліпо, не роздумуючи кинувся вперед і потрапив у пастку.

Чотири капкани намертво стиснули в своїх сталевих обіймах чотири лапи звіра, а густа мережа слідів на землі свідчила про те, що худоба збиралася навколо переможеного кривдника, щоб поглузувати з нього, але близько підійти не наважувалася.

Два дні й дві ночі пролежав він прикутий і геть знесилився. Та коли я підійшов до нього майже впритул, звір підвівся, шерсть на ньому наїжилася. Востаннє я почув його могутній, оглушливий голос. Він завив, скликаючи своїх підданців. Але ніхто не озвався, не прибіг на поміч. І тоді він зібрав:останні сили й кинувся на мене.

Марно. Кожен капкан важив щонайменше триста фунтів. Добо був безсилий»проти них. Він скреготав могутніми іклами, кусаючи ненависні ланцюги, а коли я спробував торкнутися до нього рушницею, схопив її зубами і залишив на ній глибокі прим’ятини.

Очі звіра потемніли від люті й ненависті, щелепи грізно клацали, але мене й коня, що тремтів від страху, годі було дістати., Лобо сильно виснажився від голоду й втрати крові і невдовзі знесилено впав на землю. Щось схоже на жалість ворухнулося у мене в грудях, коли я збирався вчинити з ним те, що він звично робив зі своїми жертвами.

—• Старий невгамовний свавільнику! Герою незліченних спустошливих набігів! —- сказав я, звертаючись до нього.—- За хвилину ти станеш купою мертвечини. Так буде справедливо! Ласо майнуло в нього над головою. , Але ватажка не так легко було обдурити.

Перш ніж петля зашморгнулася в нього на шиї, він~ на льоту схопив її зубами, легко перекусив і кинув під себе. — Звісно, я мав напохваті рушницю, але мені шкода було псувати його чудову шкуру. Тож я погнав коня до табору й повернувся з ковбоєм» і новим ласо. Ми кинули вовку цурпалок, який він міцно схопив зубами, і перш ніж Лобо встиг випустити його, наші ласо просвистіли в повітрі і упали йому на шию. Промінь життя поволі згасав в очах могутнього володаря Курумпо. Я гукнув до свого помічника*.

—• Стривай! Захопимо його живцем і відвеземо до табору. Лобо так знемігся, що ми легко просунули Йому в пащу товсту палицю» пообсновували щелепи міцним мотузяччям і прив’язали до палиці. Палиця тримала мотузку, мотузка — палицю. Таким чином ми убезпечили себе від грізного звіра. Лобо вгамувався і байдуже позирав на нас, наче хотів сказати:, «Ваше зверху. Ви здолали мене. Тож робіть зі мною, що хочете!..» Відтоді він перестав нас помічати.

Ми надійно зв’язали йому ноги. Лобо не загарчав, не завив, навіть не підвів голови. Хекаючи, ми ледве завдали вовка коневі на спину. Лобо дихав рівно й спокійно, мов уві сні. Очі знову стали ясними й чистими. Але на нас вони не дивились.

Погляд його линув у далечінь, обіймав колишні володіння, де щасливилося йому та його грізній зграї. Ми їхали поволі і незабаром дісталися до ранчо. Накинули на Лобо ошийник, сталевими ланцюгами прип’яли його до стовпа на пасовиську й розв’язали йому ноги. Тут я вперше ретельно оглянув вовка і переконався, що не можна сліпо вірити народним переказам про живих героїв.

На шиї в Лобо не було золотого ошийника, а на плечах перевернутого хреста, який би свідчив про таємну спілку з дияволом. Зате на боці в нього я помітив широкий рубець — слід від ікла Джуни — ватажка зграї вовкодавів Теннерея, який вона залишила, перш ніж Лобо загриз її.

Я поставив перед ним воду і м’ясо, але він навіть не повернув голови. Лежав нерухомо, жовтаві очі пильно дивилися на вхід в ущелину, в прерії, широкі й безкраї. Він не здригнувся й тоді, коли я доторкнувся до нього. Сонце сідало за обрій, а Лобо невідривно дивився в далину, Я сподівався, що вночі старий ватажок скликатиме свою зграю, ‘навіть приготувався до цього.

Але він уже кликав її в скрутну мить, і ніхто не прибіг на допомогу. Більше він кликати не схотів. Кажуть, лев, який позбувся сили, орел, що втратив волю, і голуб, котрого розлучили з подругою, гинуть від розбитого серця.

Тож чи можна було сподіватися, що серце цього нескореного свавільця стерпить потрійний удар? Він втратив і силу, і волю, і подругу.

Коли зарожевів світанок, Лобо лежав так само спокійно, немовби спочивав. Але старий ватаг уже був мертвий. Я зняв ланцюг з його могутньої шиї. Один з ковбоїв допоміг мені відтягти труп у повітку, де лежала й Бланка.

Ми поклали Лобо поруч із нею, і ковбой сказав: — Нарешті ти знайшов її. Тепер ви знову разом.

ПРИМІТКИ

1. Лобо — іспанською мовою «вовк».

2. Бланка — іспанською мовою «біла».

3. Бінго — герой оповідання Сетона-Томпсона «Бінго — історія мого собаки».

Запитання і завдання

1. Чому старого сірого вовка називали «Володар Лобо»? Якою була його зграя? Чому скотарі прагнули будь-що і якнайшвидше спекатися вовчої зграї?

2. Чого боявся Лобо? Чому він ніколи не нападав на людину? Наведіть приклади його дбайливого піклу-вання про свою зграю.

3. Чому в ущелині Курумпо з’явився техаський мис-ливець Теннерей? Розкажіть наближено до тексту, як Лобо і його зграя перемогли зухвалого мисливця. Як закінчились інші спроби знищити Лобо і його зграю?

4. Підберіть свою назву до першої частини оповідання «Лобо..,», складіть простий план.

5. Чому розповідач-мисливець погодився спробувати покласти край розбійницьким нападам сірої зграї? Якого висновку він дійшов, коли ближче познайомився з Лобо та його зграєю? Наведіть приклади, що свідчать про надзвичайну кмітливість Лобо.

6. Що помітив мисливець, коли оглядав капкани, викриті Лобо? Який новий план визрів1 у мисливця? Чи вдався він?

7. Підберіть назву до другої частини’ оповідання, складіть простий план.

8. Який негаразд у зграї Лобо помітив мисливець? На що наштовхнуло його це відкриття?

9. Як Бланка потрапила у сталеві лабети? Чому мисливець дійшов висновку, що вона була подругою Лобо? Яке почуття виникло у мисливця від скорботи Лобо?

10. Як Лобо відплатив за смерть Бланки? Що з ним сталося в ту ніч? Чому він знавісніло гасав навколо ранчо, втративши страх?

11. Як Лобо потрапив у пастку? Як повів себе прикутий до капканів Лобо, коли через два дні віч- на-віч зустрівся із своїм ворогом — мисливцем?

12. Чому Лобо не став кликати свою зграю на допомогу? В чому переконався мисливець, коли ретельно оглянув вовка, прип’ятого сталевими ланцюгами до сто-впа?

13. Підберіть назву і складіть план до третьої частини оповідання.

14. Про що розповів письменник у своєму оповіданні? З п’яти запропонованих відповідей виберіть одну, яка, на ваш погляд, виражає головну думку твору. На конкретних прикладах, спираючись на текст оповідання, доведіть її.

Оповідання Ернеста Сетона-Томпсона «Лобо — володар Курумпо» — це розповідь: про захоплююче полювання на зграю свавільця Лобо; про жорстоку боротьбу людей із зграєю сірих вовків; про вірність розбитого, але нескореного серця; про могутнього володаря Курумпо; про пригоди вовчої зграї на чолі з кмітливим вожаком Лобо.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *