Огірок

Огірок – однорічна рослина з родини Гарбузових. Ще з дитинства ми пам’ятаэмо як «ходить гарбуз по городу й питається свого роду: ой чи живі, чи здорові всі родичі гарбузові». Отже, огірок – городня культура. Звідки ж він потрапив до нас? Згідно знань про Центри походження культурних рослин М.І.Вавілова, нам відомо, що огірки походять із Південноазіатського центру, тобто огірки – тропічна рослина. Багато рослин у тропіках є ліанами, тому стебло огірків – швидкоростуча ліана, що сягає завдовжки близько 3 м. Вздовж усього стебла наявні пазушні вусики, за допомогою яких рослина може чіплятися за опору та підніматися вгору. Як теплолюбні, огірки не можуть витримувати зниження температур, оптимальною температурою для розвитку є 200С, при 100С ріст припиняється, а при 00С рослина повністю гине.

         Листки досить великі, з красивими загостреними краями, жорсткоопушені. Квітки жовті, роздільностатеві. Численні жіночі квітки з’являються пізніше чоловічих, але не на основному пагоні, а вже на бічних. Щоб спричинити більш раннє галуження та появу великої кількості жіночих квіток, огудину можна прищипувати. Дехто вважає, що інколи на стеблах багато пустоцвітів? Що це? Це —  не що інше як чоловічі квіти, без яких не будуть запліднені жіночі. Таким чином, без пустоцвітів не буде і врожаю. Квітки огірків запилюються комахами, в основному бджолами. Але є сорти партенокарпічні, які утворюють плоди без запилення жіночих квіток. Плоди огірків різної форми, різної довжини та різної маси. Шкірка також буває різнобарвною та різною за жорсткістю.  Насіння біле або кремове, до 1 см довжиною.

        Культурне життя огірків налічує близько 6 тисяч років. Але в Індії, в деяких місцевостях до цих пір зустрічаються дикі рослини огірків. На старій індійській мові звучання назви огірка співзвучне з іменем індійського князя, потомство якого за легендою налічувало 60 тисяч дітей. Напевно, це пов’язано з великою кількістю насіння в огірках.

         Із Південно-Східної Азії через Іран, Афганістан та Малу Азію огірок помандрував до Єгипту. Давні єгиптяни шанували цей овоч, його зображення збереглося до сьогоднішнього дня на жертовних столах. В Греції та Римі огірки вирощували цілорічно. Слов’яни першими в Європі гідно оцінили цей овоч та почали його вирощувати. До нас огірок потрапив у ХV ст.. За Петра І існували спеціальні ділянки, де огірки вирощували разом з кавунами і динями. Однією із улюблених страв і Росії була «чорна юшка», що готувалася на м’ясному бульйоні, відвареному в огірковому розсолі. Із ХVІІ ст.. про огірки почали писати як про лікарську рослину. На сьогоднішній день ми чітко знаємо, що про лікувальні властивості огірків зараз не особливо згадують. Часто ми говоримо про огірки, що це суцільна вода – до 97-98%, але ж вода не водопровідна. 2-3%, які залишилися містять каротин, В1, В2, В6, РР, С, крім цього в огірках багато макро- і мікроелементів: К, Са, Na, Mg, Fe, Si, P, … Саме багатий вміст калію й зумовлює сечогінну дію, поліпшує стан судин, нормалізує кров’яний тиск. Можливо тому люди у дорослому віці полюбляють досить великі за розміром огірки, що мають багато мікроелементів. Крім цих елементів, в огірках багато сірки, а це необхідно людям, у яких починається облисіння. Вченими доведено, що вживання огірків поліпшує стан волосся, зубів та нігтів. Огірки також містять йод, який називають огірковим йодом, який здатний попереджувати хвороби щитоподібної залози.

З історії ніжинських огірків.

         А чи чули, Ви про ніжинські огірочки? Наприклад, вважається, що першими селекціонерами, засолювачами і розповсюджувачами ніжинських огірків були місцеві греки, що оселилися тут у середині XVII століття після перемоги українців у Національно-Визвольній війні 1648-1657 років. Тоді спеціальним універсалом від 5 травня 1657  року гетьман Хмельницький надав грекам право на самоврядування, звільнив від сплати будь-яких податків і дозволив не виконувати державні повинності. Греки-прибульці швидко освоїлися і розгорнули широкомасштабну торгівлю в Україні, встановили ділові зв’язки з Австрією, Німеччиною, Італією, Польщею, Росією, Туреччиною, вони розбудовували Ніжин (звели церкву, школу, магістрат) і займались сільським господарством на околицях. Саме з Греції, за переказами, переселенці привезли з собою насіння мініатюрних огірків, незнаних досі в Україні. У заплаві річки Остер вони почали вирощувати ці огірки, відтак солити їх за своїм особливим рецептом. Приготовлені в такий спосіб хрусткі огірочки виявилися чудовою закускою і користувалися популярністю в окрузі, а незабаром вирощування і приготування ніжинських огірків поширилося на ближні села.

Із історії огіркової справи.

— Огіркові рекорди занесені навіть у книгу Гіннеса. Так найдовший огірок — 1,83 м вирощений в Угорщині й відноситься до китайського різновиду огірків. У приміщенні вдалося виростити огірок вагою більше 6 кг, а на повітрі ненабагато менше — 3,7 кг.

— У старий час, коли огірки були великою рідкістю, турецький султан Магомет Другий, жорстокий і жадібний, одного разу наказав розрізати животи своїм семи підлеглим, щоб довідатися, хто з них з’їв один із присланих йому в подарунок огірків.

         Сьогодні огірки вирощують не лише на присадибних ділянках чи в теплицях, їх все частіше можна побачити на балконах та підвіконнях. З одного стебла можна зібрати до 30-40 дійсно смачних і неповторних плодів.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *