• Сб. Июн 25th, 2022

МОГИЛА ГЕТЬМАНА ПЕТРА ДОРОШЕНКА

Автор:Ukrainian boy

Окт 12, 2015

ІСТОРІЯ МОГИЛИ ГЕТЬМАНА ПЕТРА ДОРОШЕНКА. 
ПІД МОСКВОЮ В ЯРОПОЛЬЦІ ПОХОВАНО СЛАВНОГО ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ ПЕТРА ДОРОШЕНКА. ВІДОМИЙ ДОСЛІДНИК І НАУКОВЕЦЬ МИХАЙЛО ЗАБОЧЕНЬ ПІДГОТУВАВ МАТЕРІАЛ ПРО ЙОГО МОГИЛУ, ЯК ЗА НЕЮ ПІКЛУВАЛИСЯ В РІЗНІ ЧАСИ, ЕПОХИ СТОЛІТТЯ. ТУТ ФІГУРУЮТЬ ІМЕНА Д. БАНТИШ-КАМЕНСЬКОГО, Т. ШЕВЧЕНКА, О. ПУШКІНА, Д. ЯВОРНИЦЬКОГО ТА ІН.

ПЕРШИМ ІСТОРИКОМ, який описав могилу П. Дорошенка і познайомив читачів з її зовнішнім виглядом, був Дмитро Бантиш-Каменський (1788 — 1850), автор «Історії Малої Росії».
Одним з 5 малюнків її другого видання було зображення Дорошенкової могили. Про походження цього малюнка Д. Бантиш-Каменський пише в примітках до третьої частини «Історії Малої Росії»: «Костянтин Федорович Калайдович першим відкрив місце поховання Дорошенка і по дружбі своїй повідомив мені. Я посилав маляра спеціально для того, щоб зробити з гробниці малюнок, який додається до цієї частини історії малоросійської».
К. Калайдович (1792 — 1832) — відомий російський археограф та історик. Він розшукав декілька найдавніших пам’яток писемності Київської Русі-України, Це насамперед «Ізборник Святослава 1073 року» і твори Кирила Туровського (бл. 1130 — бл. 1182). Працюючи в Йосипо-Волоколамському монастирі, Калайдович довідався про Дорошенкову могилу в Яропольці, відвідав її і згодом повідомив про це Д. Бантиша-Каменського.
За дорученням автора «Історії Малої Росії» могилу змалював з натури художник Яків Аргунов (1784 — після 1830), син відомого портретиста Івана Аргунова (1729 — 1802). Дуже важливим є те, що під малюнком зазначено дату його виконання — 30 серпня 1824 року, тобто через 126 років після гетьманової смерті. На малюнку бачимо надмогильну плиту, захищену дерев’яним дахом, що тримається на чотирьох прямокутних цегляних стовпах. Поряд похилена дерев’яна капличка і кілька розкиданих надмогильних плит.
В історичній поемі Т. Шевченка «Заступила чорна хмара» є такі рядки про увічнення пам’яті П. Дорошенка:

Тільки ти, святий
Ростовський,
Згадав у темниці
Свого друга великого
І звелів каплицю
Над гетьманом змурувати
І Богу молитись
За гетьмана панахиду,
За Петра служити.

Дмитро Ростовський (Данило Савович Туптало, 1651 — 1709) народився в містечку Макарів на Київщині в сім’ї сотника, виховувався а Києво-Могилянській академії. Належав до кола українського духівництва, яке захищало самостійність української церкви від московського патріарха. Чотиритомний збірник «Четьї-Мінеї» (книга житій святих), над яким Д. Туптало працював 20 років, у XVІІ сторіччі витримав 10 видань і був дуже популярним серед народу.
В епілозі до «Гайдамаків» Т. Шевченко згадує, що його батько читав цю книгу. 4 січня 1702 року Д. Туптала призначено митрополитом Ростовським і Ярославським. Похований в Ростові-Ярославському Яковлевському монастирі, в церкві Зачаття Богородиці. Цілком вірогідно, що Дорошенкова могила була впорядкована в проміжок часу між 1702 і 1709 роками, коли Д. Туптало був митрополитом.
Наступну згадку про Дорошенкову могилу знаходимо в листі О. С. Пушкіна до дружини Наталії Миколаївни Гончарової від 26 серпня 1833 року. В зв’язку з напруженими відносинами між О. Пушкіним та його тещею Наталією Іванівною Гончаровою він відвідав Ярополець тільки один раз. У листі до дружини поет так пише про її матір: «Вона живе дуже самітно і тихо в своєму розореному палаці і розводить городи над прахом твого прадідуся Дорошенка, до якого я ходив на поклін. Семен Федорович (управитель маєтку. —
М. З.), з яким ми великі приятелі, водив мене до його гробниці й показував мені інші визначні місця Яропольця».
У примітках до поеми «Полтава», складених самим Пушкіним, поет дав таку коротку, але промовисту характеристику гетьманові: «Дорошенко — один из героев древней Малороссии, непримиримий враг «русского владычества». Заслуговують на увагу рядки поеми «Полтава», в яких висловлено мрії і сподіванки тодішніх українських патріотів:

Когда бы старый Дорошенко
Иль Самойлович молодой,
Иль наш Палей, иль
Гордиенко
Владели силой войсковой,
Тогда б в снегах чужбины
дальней
Не погибали казаки
И Малороссии печальной
Освобождались уж полки.

Володимир Гіляровський (1852 — 1935) разом з Дмитром Яворницьким (1855 — 1940) відвідали Ярополець у січні 1903 року, в результаті чого в нарисі «Ярополец» («Столица и усадьба» № 5 1914 року) В. Гіляровський переповів розповідь старожила Смолі на: «А пам’ятник, плита та сама, лежав на землі, вкруг нього було здоблено чотири стовпи що тримали покрівлю, і кругом стояли комори, валялось каміння. Пушкін довго розбирав напис, а потім говорить нашому панові: «Іване Миколайовичу, треба було б почистити навкруг та поставити капличку». Іван Миколайович — син Наталії Іванівни — погодився з цим і незабаром таку каплицю поставив».
Але це «незабаром» тривало не менше 15 років. В описі Яропольця, зробленому Олександром Муравйовим 26 серпня 1835 року, тобто через два роки після перебування там О. Пушкіна про пам’ятник Дорошенкові сказано так: «На відлюдному цвинтарі біля берега Лами, близько з престолом колишньої церкви знаходиться кам’яний пам’ятник з військовим гербом, де зображено меча, хреста й півмісяця».
Коли ж з’явилася каплиця? У Центральному державному архіві давніх актів у Москві у фонді Гончарових зберігається «Відомість про надходження і витрати грошових сум по Ярополецькій економії за вересень 1848 року». В даній книзі по будівельних роботах зроблено запис про виплату грошей «За впорядкування пам’ятника на могилі гетьмана Дорошенка» сумою 192 рублі 50 коп.». Гроші витрачено на зведення цегляних стін і покрівлі невеличкого мавзолею з внутрішніми розмірами 3,75 х 3,8 м. Наталія Іванівна Гончарова померла 2 серпня 1848 року. Майже одночасно було закінчено каплицю, спорудження якої, згідно з її обіцянкою, розпочалося ще за її життя.
В науково-дослідному музеї архітектури імені О. Щусєва в Москві автору цих рядків поталанило відшукати сім фотознімків Дорошенкової могили. П’ять з них виконані 1935 року, один — 1942 і ще один — 1946 року. Це свідчить про те, що в 1930 — 1940-х роках Дорошенкова могила перебувала в полі зору архітекторів і головного Управління охорони пам’яток. На різних фотознімках споруда іменується по-різному: усипальниця, мавзолей, каплиця-склеп.
На знімках 1935 року зображено загальний вигляд споруди з фасаду і збоку, внутрішній вигляд приміщення, вигляд надгробного каменя зверху й збоку, вигляд торцевої частини з орнаментами й написом. Стан покрівлі та ажурних дверей цілком задовільний. Не постраждала каплиця і під час боїв, які точилися тут у грудні 1941 року. Волоколамськ, окупований гітлерівцями 27 жовтня, був звільнений 20 грудня 1941 року. Це добре видно на знімку, зробленому в січні 1942 року, на якому зафіксовано й розбиту німецьку автомашину. Єдине пошкодження — верхня частина ажурних дверей. Значні ж механічні пошкодження зафіксовано на знімку 1946 року. Половину бляшаної покрівлі зірвано, оголено дерев’яний каркас даху.
У вересні 1959 року рішенням виконкому Московської обласної Ради народних депутатів і розпорядженням Ради Міністрів РРФСР садиба була передана Московському авіаційному інститутові для створення в ній навчально-оздоровчої бази. Інститут кількох поколінь студентів і співпрацівників відновив з руїн усю садибу. Сьогодні вона є одним з не багатьох архітектурних ансамблів РФ, станом збереження якого можна пишатися. Під час реставраційних робіт 1953 року каплицю над могилою розібрали у зв’язку з її аварійним станом. Надмогильний камінь, що лежить під відкритим небом біля автобусної зупинки, обнесено металевою огорожею, яку тримають 8 цегляних стовпів.
До огорожі прикріплено таблицю з написом: «Дорошенко Петро Дорофійович, 1627 — 1698. Гетьман Правобережної України. Брав участь у Визвольній війні українського народу проти польсько-шляхетської держави. У 1676 році отримав від царя а селі Ярополлі (тепер Ярополець) в пожиттєве користування 1000 дворів, де й помер у 1698 році, тут і похований».
У Львівському літературно-науковому тижневику «Неділя» за 4 березня 1911 року було вміщено дві ілюстрації: каплиця над могилою гетьмана Дорошенка в Ярополчі і пам’ятник гетьмана Дорошенка в приватнім парку графа Чернишова-Кругликова під Москвою. Тут репродуковано варіант знімка каплиці, перед фасадом стоять три чоловіки в зимовому одязі: Гіляровський, Яворницький та невідома особа. Цілком вірогідно, що обидві фотографії походять з архіву Яворницького, який був пристрасним збирачем і популяризатором матеріалів української давнини. Короткий текст, який супроводжує ілюстрації, написав редактор тижневика Василь Щурат.
Незважаючи на лихоліття війни, на запеклі бої, що точилися під Волоколамськом, бюст Дорошенка зберігся. Його відшукала завідуюча краєзнавчим музеєм Яропольця Антоніна Павлівна Кожем’яко в Йосипо-Волоколамському монастирі. Бюст відреставровано, й тепер він є окрасою місцевого музею. Автором цього скульптурного портрета є відомий німецький скульптор Олександр Тріппель (1744 — 1793).
Михайло ЗАБОЧЕНЬ.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.